Банківська таємниця: потреби в перевірці замало, щоб пустити податкову до рахунків

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 12 серпня 2026 року у справі № 501/4276/25 підтвердив: сама лише потреба провести документальну позапланову перевірку не є достатньою підставою для розкриття банківської таємниці. Контролюючий орган має довести, що провести перевірку у встановленому законом порядку неможливо.

Прихований ризик: про це засідання можна дізнатися запізно

Справи про розкриття банківської таємниці розглядаються в окремому провадженні - глава 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу. І темп там зовсім не той, до якого звик платник у податкових спорах.

Заява розглядається у пʼятиденний строк з дня надходження, у закритому судовому засіданні. Особу, щодо якої вимагається розкриття, повідомляють, але її неявка без поважних причин розгляду не перешкоджає, якщо суд не визнав участь обовʼязковою. Рішення підлягає негайному виконанню, на апеляцію є пʼять днів, і оскарження виконання не зупиняє.

Тобто банк може розкрити дані ще до того, як ви встигнете щось заперечити.

Правова механіка

Своїм запитом податкова банківську таємницю не отримає. Стаття 62 Закону про банки і банківську діяльність перелічує, кому банк розкриває інформацію на власний запит органу: прокуратура, СБУ, ДБР, Національна поліція, НАБУ, Бюро економічної безпеки, НАЗК, АРМА. Контролюючого органу в цьому переліку немає. Для нього лишається інша підстава з тієї ж статті - за рішенням суду.

Те саме видно з боку Податкового кодексу. Підпункт 20.1.5 дає право безоплатно отримувати від банків довідки, але інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках - лише "на підставі рішення суду".

Заява до суду не може бути формальною. Пункт 4 частини першої статті 348 ЦПК вимагає зазначити обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкриття, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження. Пункт 5 - обсяги (межі розкриття) інформації та мету її використання.

І має пряму санкцію за необґрунтованість. Частина друга статті 350 ЦПК: якщо під час розгляду встановлено, що заявник вимагає розкриття без підстав і повноважень, визначених законом, суд ухвалює рішення про відмову.

Що Верховний Суд визнав недостатнім. Податковий орган доводив, що провести перевірку у звичайний спосіб неможливо. Суд погодився з відмовою, вказавши, що самі по собі це не підтверджують:

• разове відвідування податкової адреси платника;
• відсутність відповіді поліції на запит щодо встановлення місцезнаходження платника;
• ненадання доказів належного направлення копії наказу про перевірку.

Колегія не відступала від попередніх правових позицій - вона застосувала і підтвердила вже сформований підхід. Для практики це важливіше за новизну: підхід стійкий.

Ціна питання

Йдеться не про довідку про наявність рахунку, а про обсяг і обіг коштів - тобто фактично про всю картину руху грошей за період.

Але є і зворотний бік, корисний платнику. Якщо контролюючий орган не зміг довести неможливість перевірки, то в тій самій справі часто виявляється й дефект самої перевірки - передусім відсутність доказів належного вручення наказу. Той самий доказовий провал працює потім і в адміністративному спорі щодо податкового повідомлення-рішення: про вимоги до підстав перевірки ми писали в огляді практики щодо фактичних перевірок.

Алгоритм дій для бізнесу

1. Тримати податкову адресу актуальною. Саме за нею фіксують спроби вручення, і саме її відвідування податкова потім наводить як доказ.
2. Не ігнорувати судові повідомлення. Пʼять днів на розгляд означають, що зволікання з поштою дорівнює розгляду без вас.
3. Якщо засідання вже відбулося - рахувати пʼять днів на апеляцію від дня ухвалення рішення, а не від дня, коли ви про нього дізналися.
4. Перевірити зміст заяви за статтею 348: чи названо конкретні положення законів, які дають повноваження, чи визначено обсяг розкриття і мету. Формальне посилання на потребу в перевірці цим вимогам не відповідає.
5. Вимагати докази належного направлення наказу про перевірку - у цій справі саме їх відсутність стала вирішальною.
6. Памʼятати про частину третю статті 349: якщо заява ґрунтується на спорі, який розглядається в позовному провадженні, суд залишає її без розгляду.