ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2005р.                                                            Справа N 9/83

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді                       Удовиченка О.С.,
суддів:                                                  Грека Б.М. - (доповідача у справі) Кривди Д.С.
розглянувши у відкритому            Виконавчої дирекції Чернівецького
судовому засіданні касаційну     обласного відділення Фонду соціального
скаргу                                                   страхування з тимчасової втрати працездатності
на постанову                                      Львівського апеляційного господарського суду
                                                                 від 29.11.2004 р.
у справі                                                 N 9/83
господарського суду                      Чернівецької області
за позовом                                           Приватного підприємця
                                                                 Кирилюка Миколи Васильовича
до                                                            Виконавчої дирекції Чернівецького обласного 
                                                                 відділення Фонду соціального страхування 
                                                                 з тимчасової втрати працездатності
про                                                          визнання недійсним рішення

за участю представників від:

позивача                 не з'явилися, були належно повідомлені
відповідача             Гелетка О.В. (дов. N01-10/01)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 24.09.2004 по справі N 9/83 позов задоволене частково - визнано недійсним рішення N 59 від 17.03.2004, судові витрати покладено на відповідача, а в решті позовних вимог - провадження у справі припинено.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що згідно з п.п.5.2.2, п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000, Фонд не прийняв рішення по повторній скарзі, а лист без номера та дати із посиланням на N 120 від 15.04.2004 не є рішенням , про результати розгляду скарги.

Щодо визнання неправомірними дій посадових осіб виконавчої дирекції обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової страти працездатності - провадження припинено, оскільки до компетенції господарського суду не відноситься визнання неправомірними дій посадових осіб.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2004 рішення господарського суду Чернівецької області залишено без змін, а. апеляційна скарга Виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової працездатності від 28.09.2004-без задоволення.

Заявник вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду прийнята з порушенням приписів Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001 та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням'' від 18.01.2004, а також Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992, а отже висновок про те, що суб'єкт підприємницької діяльності, який використовує працю найманих працівників звільняється від сплати нарахувань до Фонду оплати праці на підставі ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1999, є невірним.

Заявник у касаційній скарзі відмічає, що стягнення витрат, пов'язаних з отриманням юридичних послуг - суперечить вимогам ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування рішення господарського суду Чернівецької області від 24.09.2004 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2004 та ухваленим рішенням про стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, неправомірних втрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, згідно рішення Виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 17.03.2004 N59.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, розглянувши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судами було встановлено, що 05.03.2004 проведено планову документальну перевірку з питань правильності нарахувань, сплати, витрат та обліку коштів Фонду. За результатами перевірки складено акт, яким встановлено, що відповідачем не проводилось нарахування страхових внесків на фонд оплати праці найманих працівників, що є порушенням ст. 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001 із змінами та доповненнями та п.п.2 п.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.2001 (із змінами та доповненнями).

На підставі акту було винесено рішення N 59 від 17.03.2004 про донарахування внесків 32 грн. 48 коп., пені 5 грн. 67 коп., штраф за порушення строку реєстрації - 6 грн. 80 коп., штраф за неповну сплату страхових внесків в розмірі прихованої (залишеної) суми заробітної плати в розмірі 840 грн.

Рішення господарського суду вмотивовано посиланням на:

• п.п.5.2.2 пункту 5.2 ст. 5 Закону N 2181, відповідно до якого, Фонд зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги на адресу платника податків, втім у визначений законом строк, Фонд не прийняв рішення на повторній апеляційній скарзі. Лист Фонду без номера та дати з посиланням на N 120 від 15.04.2004 не є рішенням про результати розгляду скарги;
• згідно ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 N 13-92. Платник фіксованого податку, особи, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також члени його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, звільняються від сплати нарахувань на фонд оплати праці;
• п.4 частини .третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких Фонд не падав доказів, які б підтверджували факт приховування (заниження) суми заробітної плати та обов'язок нарахування страхових внесків до Фонду платника фіксованого податку.

Залишаючи без змін рішення господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з тих підстав, що Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 N 13-92 є спеціальним законодавчим актом, який регулює питання оподаткування платників фіксованого податку.

В обґрунтування доводів позивача та висновків місцевого господарського суду, апеляційний суд зазначив, що рішення по повторній апеляційній скарзі Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не було розглянуто у встановленому порядку.

Щодо стягнення витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, апеляційний суд на підставі ст. 59 Конституції України зазначив, що сторона має право вільного вибору способів захисту своїх прав, який за законом має право на надання правової допомоги, а отже непокладення витрат за його послуги є обмеженням наданого права позивачу. Понесення позивачем витрат на послуги підтверджується наявною у справі квитанцією N 160 від 14.05.2004.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що такий висновок суперечить вимогам чинного законодавства. Він зроблений в результаті поверхового з'ясування обставин справи, не належного встановлення спірних відносин та без врахування дійсного змісту законодавства, що їх регулює.

В обґрунтування визнання недійсним рішення Фонду, суди посилаються на приписи п.п. 5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 20.12.2000 N 2181-ІІІ - що на повторну апеляційну скаргу відсутнє рішення, а лише підготовлено лист. Проте в судових актах не досліджено ні самої повторної скарги ні відповіді, а лише по процесуальним аспектам зроблено висновок про порушення зазначених вище приписів законодавства.

В судових актах, в порушення принципу верховенства права, визначеного Конституцією України, зроблено висновок, що Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 є спеціальним законодавчим актом, який звільняє від сплати нарахувань на фонд оплати праці найманих працівників, при цьому не проведено обґрунтування та доводів про незастосування Закону України "Про розмір внесків на деякі вили загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001 N 2213-ІІІ, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

Приймаючи рішення про стягнення витрат на послуги адвоката, судовими інстанціями не враховано, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру, котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представником.

З огляду на викладені обставини, при вирішенні питання щодо правомірності рішення Фонду та стягнення витрат на послуги представника - на вказані вимоги закону місцевий та апеляційний господарський суд уваги не звернув і зробив невірний висновок. За таких обставин рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23.12.2004 N 01-06/1313 - задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2004 та рішення господарського суду Чернівецької області від 24.09.2004 по справі N 9/83 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

 Головуючий - суддя                                                             О.Удовиченко

Судді                                                                                       Б. Грек
                                                                                                Д. Кривда